Рання історія
На території Ужгорода виявлено залишки поселень, найдавніші з яких налічують понад сто тисяч років. Упродовж давніх віків через територію сучасного міста пройшло чимало племен і народів: гуни, авари, бургунди даки, кельти, сармати. Одними з перших відомих засновників ужгородського поселення були білі хорвати, які у другій половині 1-го тисячоліття заселили територію сучасного Ужгорода. Поселення називалося Онґвар (або Унґвар, чи Гунґвар, чи Унґювар).
Протягом століть історично склалися три центри міста: Горяни, Замкова гора і Радванка.
Горяни — село, нині в складі міста Ужгород.
У складі Угорського королівства (903—1526)
У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов’янського князівства очолюваного князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище в якийсь час входило до їх складу. У 894 році угорські племена під керівництвом сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпад, а протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівними, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудовано вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска, та взяти його вони не змогли.
У 1241—1242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто. Нове місто (Унгуйвар) — Новий Ужгород за наказом угорського короля Бели IV, 1248 року будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч з нею церкву (Горянська ротонда).
1290 року новим господарем міста стає канцлер Угорського королівства — Омодей Аба. Під час феодальних міжусобних війн на початку XIV століття, значних руйнувань зазнав і Ужгород. У 1312 році новим господарем міста-фортеці став Петро Пете, який вже 1315 року піднімає повстання проти короля, яке за два роки було придушене.
У 1318 році місто отримало нових господарів — італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років. Філіпп Другет будує нову кам’яну фортецю на місці сучасного замку.
Ужгородський замок
Історія власне середньовічного замку налічує понад тисячу років. Упродовж століть замок неодноразово перебудовувався згідно з вимогами фортифікації середньовіччя. До наших днів від найдревніших споруд його збереглась лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, а також фрагменти карнизів з романським орнаментом. Основна споруда належить до XIV ст. Наприкінці X — на початку XI століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам’яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що 1086 року під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали до Дунайської низовини, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.
У період, коли замок перебував у володінні роду Другетів (1322—1691 роки), у фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані головним чином появою нових видів зброї, насамперед вогнепальної зброї. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена наприкінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. В Ужгородському замку за проєктом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимурувано міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбоподібний бастіон, висунутий за лінію квадрата стін, які ми бачимо ще й сьогодні, що значно посилювало ефективність оборони замку з допомогою артилерії, встановленої на майданчиках бастіонів. Над входом у замковий палац у вигляді барельєфа витиснено на кам’яній плиті чотири дрозди — герб Другетів.
Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіоном на кожному розі. Бастіони виступають трохи вперед, що дало можливість успішно вести фланговий бій. На бастіонах, висота яких досягає 10—15 м, розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладено квадратами з білого каменю. Замок здається майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслено з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовано в основному з каменю. Північну частину замку захищав кільоподібний бастіон. З трьох сторін замок оточує глибокий рів (8—10 м), через який було перекинуто підіймальний міст. До наших днів збереглися створи для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався.
Навпроти головних в’їзних воріт, на північно-східній частині Замкової гори, на краю крутого схилу, стоїть замковий палац — сувора двоповерхова будова прямокутної форми з XVI століття, на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5—3 м, видно темні отвори бійниць. У фортифікаційній системі замку палац, він же цитадель, займав панівне становище. У разі проникнення ворога на подвір’я замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — з трьох боків палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині було перекинуто підіймальний міст, який у разі підйому зачиняв отвір воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть.
Північну частину палацу споруджено прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог жодного разу не насмілювався штурмувати замок з північного боку. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. У підземеллі була також в’язниця та камера катувань. Фасади декоровано білокам’яним ренесансним обрамленням, що частково збереглось до наших днів. Палац має внутрішній затишний дворик, де розміщувався колодязь, видовбаний у скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог. У товстих стінах палацу є таємні ходи, якими можна було потрапити з одного поверху на інший непоміченим. Легенда розповідає і про таємний хід, який з’єднував замок із зовнішнім світом.
1775 року замок було передано імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. У цей період триває незначна перебудова замку, внаслідок якої знищують лицарський зал. Нині у замку розміщується краєзнавчий музей.
Разом із замком розбудовувалось і місто. У 1384 році завершилося будівництво нового замку, а також відкрито першу в місті школу. Уже 1430 року Ужгород отримує привілеї від короля й офіційно пишеться як «Привілейоване місто Ужгород».
У 1514 році під час великого повстання під проводом Дєрдя Дожі місто було повністю зруйновано.
Після поразки угорців у битві з турками в 1526 році біля Могача Угорське королівство було розділено на три частини одна з яких Трансильванське князівство, друга — центральна Угорщина під владою турків, третя західна та північна Угорщина під владою австрійських Габсбургів. Місто Ужгород на тривалий час стає ареною міжусобних боїв. Так, 1538 року Ужгород відійшов до Трансильванії, а вже 1540 року його захопили австрійські війська. У 1564 році місто знову було атаковано трансильванськими військами.
Нові господарі графи Другети зміцнили роль міста, як економічного та торговельного центру. У цей час відбуваються перебудова замку та будівництво нових церков. Збереглася з того часу і печатка з написом «Печатка міста Ужгорода. 1675 рік», на якій зображено герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два ґрона винограду, що вказувало на основне заняття його мешканців. Цей герб існував майже без змін до 1918 року. (мінялася лише барва щитового тла — у XVII—XVIII століттях щит герба був блакитним, у XIX столітті — червоним; на початку XX століття було відновлено давніший варіант із блакитним щитом).
У 1631 році у місті було 10 вулиць, 206 кріпосницьких дворів, 32 дворянські маєтки; а загальна кількість жителів — 1200 осіб. Протягом XVI—XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів: шевський, гончарний, столярний, бондарний. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансильванією і католицькою Австрією. У 1610 році в місті домінувала католицька церква. У 1619 році Ужгород знову захоплюють протестантські війська Трансильванії. Після десятилітнього правління реформатської влади в місто повернулися католики на чолі з графом Другетом. Саме в цьому році, 1646, в Ужгородському замку було зібрано 63 православних священиків і під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.
В листопаді—грудні 1648 року, під час Національно-визвольної війни, козаки Богдана Хмельницького здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої — в українське Закарпаття, що було під контролем Трансильванії, де були на деякий час взяті околиці Ужгорода.
Визвольна війна під проводом Ференца II Ракоці
У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца II Ракоці. Взагалі, Ужгород XVIII століття славився своїми ярмарками. Сюди приїжджали купці зі Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдови, Польщі, Греції, Росії. У цей час було збудовано цілу низку винних підвалів і складів у районі Замкової та Дайбовецької гір. Наприкінці XVIII століття починає розбудовуватися і лівобережна частина міста, де селилися бідняки.
А ось для початку XIX століття характерний економічний розмах. На Закарпатті почав розвиватися капіталізм, хоча і в рамках феодалізму, з’явилися перші фабрики, внаслідок чого площа міста значно збільшилась. У 1837 році в Ужгороді налічувалося 36 вулиць.
У складі Австро-Угорщини
Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій XIX століття справила Угорська революція 1848—1849 років. 27 березня 1848 року в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. Для придушення революції Габсбурзький абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Не в силах протистояти їм, визвольна війна зазнала поразки. Монархія була знову відновлена. 1849 року Ужгород став центром Руського округу, нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже 1850 року воно було ліквідовано. У 1863 році в Ужгороді була відкрита перша друкарня з українським шрифтом, У 1869 — діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, 28 серпня 1872 почала працювати ділянка Ужгород — Чоп Угорської Північно-Східної залізниці. 1886 року побудована меблева фабрика «Мундус», 1897-го з’явився перший телеграфний зв’язок Ужгород — Будапешт, а в 1902-му було здано в експлуатацію першу Ужгородську електростанцію.
У той час в місті діяли вісім єврейських синагог, ієшиви, талмуд-тора, три жіночих товариства, єврейська лікарня, будинок престарілих і благодійна їдальня. У 1904 році була зведена велика синагога.
Західноукраїнська Народна Республіка
9 жовтня 1918 року після віча в Ужгороді створено Руську Народну Раду (РНРада), яка мала боротися за автономію для русинів Угорської Русі. Подібну РНРаду створено 8 листопада на вічі у Старій Любовні (Пряшівщина). Вона вже вимагала виходу зі складу Угорщини та об’єднання з Україною. На противагу українському державницькому рухові, на Закарпатті діяли мадяронський (прихильники Угорщини) та москвофільський рухи.
18 жовтня 1918 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки проголосила про утворення Української держави на українській етнічній території Австро-Угорщини, до якої мала б увійти також «українська полоса північно-східної Угорщини» — Закарпаття та Пряшівщина. 13 листопада Українська Національна Рада проголосила у Львові утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Було затверджено «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», у якому зокрема йшлося про приналежність до ЗУНР українських частин угорських комітатів Спиш, Шарош, Земплин, Унґ, Берег, Угоча та Мараморош.
2 січня 1919 року делегати від Закарпаття Степан Клочурак, Євген Пуза та Іван Климпуш у Станіславові зустрілися з Євгеном Петрушевичем. Делегати передали рішення зборів про возз’єднання з Україною і попросили керівництво ЗУНР про військову допомогу. В ніч на 8 січня 1919 року до Ясіні прибув бойовий загін під командою четаря С. Зибачинського, який разом з гуцулами захопив у полон 250 угорських вояків. Вояків роззброїли та відпустили додому, а офіцерів протримали у полоні ще тиждень.
Політична ситуація в Закарпатті ускладнювалася втручанням інших держав у його внутрішні справи. За згодою Антанти, 12 січня 1919 чехословацькі військові частини зайняли Ужгород, далі територію краю на захід від річки Уж. Східні регіони Закарпаття почали окуповувати румунські війська. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 року Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехословаччини.
У складі Чехословацької республіки
До угорської окупації
Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. 12 січня 1919 року полк чехословацьких легіонерів зайняв правобережну частину міста, лівобережна ж залишилася під владою Угорщини. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а Ужгород став адміністративним центром автономного округу. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року Ужгород передано Угорщині.
Угорська окупація
У 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у Другу світову війну. До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла місту якихось істотних руйнувань, хоча призвела до значних змін у населенні міста. У боях за місто брали участь частини 4-го Українського фронту, які 27 жовтня 1944 року оволоділи Ужгородом.
У 1941 році єврейське населення нараховувало 9576 осіб. 19 березня 1944 року в місто увійшли німецькі війська. Вони заснували юденрат (Єврейська рада) і створили 2 гетто, на цегляному заводі Московіц і на лісопилці Глюк. У травні 1944 року всі євреї були депортовані в Освенцим на 5 різних видах транспорту, згодом вбиті. Вижило лише кілька сотень євреїв.
Радянський період (1945—1991)
Дата офіційного передання зі складу ЧСР до складу СРСР — 26 червня 1945 року. Новий період приніс у життя краю значні зміни. Зокрема, радянська влада розцінювала край як надважливий військовий плацдарм у центрі Європи за Карпатськими горами, одразу з чотирма державними кордонами (Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія).
Загалом на території області на 1990 рік було зосереджено до 200 тисяч військовослужбовців (дані від офіцера зв’язку КДБ СРСР), це, враховуючи, що цивільне населення Закарпаття тоді офіційно нараховувало близько 1 250 000 осіб, було 1/7 всіх людей краю. Враховуючи близькість обласного центру — Ужгороду від держкордону (в деяких місцях міські будинки розміщувалися всього в 200-х метрах від чехословацького кордону), його з одного боку перетворили на закрите місто, а з другого вирішили перетворити на показову вітрину «радянського способу життя».
Для цього місто піддалося індустріалізації. Потреба в спеціалістах на новостворених і перероблених підприємствах створила ще одну проблему — проблему житла. Тому нові житлові райони робилися з розмахом і змінили обличчя міста. Це були класичні для СРСР 60-х — 80-х років багатоповерхові панельні будинки, так звані «хрущовки» і «брежнєвкі». Саме вони сформували ту частину міста, яка займає близько 70 % його території й де проживає до 80 % його населення. Сьогодні ця частина міста відома під загальною назвою «Новий район». Також за радянських часів було відкрито Ужгородський державний університет, сучасний УжНУ.
Незалежна Україна
У 1991 році Ужгород стає частиною незалежної України.
У 2001 році в Ужгороді проведено перший регіональний фестиваль «Квітне сакура над Ужем». 27–19 червня 2003 р. в Ужгороді відбулося вшанування пам’яті єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Блаженного Теодора Ромжі, мощі котрого знайшли вічний спочинок в Ужгородському кафедральному соборі.
У період Революції гідності в 2013-2014 роках в Ужгороді проходили мітинги на підтримку Євромайдану. Найбільший з них відбувся 8 грудня 2013, де було присутня 6000 мешканців міста.
У 2022 році, з початком російського вторгнення в Україну до Ужгорода стала прибувати велика кількість вимушених переселенців з регіонів України, де велися активні бойові дії. Станом на квітень, таких людей у місті проживало близько 50 000. Внаслідок бойових дій, до Ужгорода тимчасово переїхали різноманітні заклади, зокрема Донецький академічний обласний драматичний театр з Маріуполя, офіси Української асоціації футболу та громадської організації «Восток-SOS».
